Шановні батьки!
Комплексна психолого – педагогічна оцінка розвитку дитини (батьки яких подали заяву та згоду в ІРЦ ) проводитиметься на базі Берегівського районного ІРЦ або за місцем навчання чи перебування дитини (за попереднім погодженням з керівником відповідного навчального закладу та батьками ).
Участь батьків (одного з батьків) або законних представників дитини у проведенні комплексної оцінки є обов’язковою.
Документи, які потрібно для проведення комплексної оцінки розвитку дитини:
- документи, що посвідчують особу батьків (одного з батьків)або законних представників дитини;
- свідоцтво про народження дитини;
- індивідуальна програма реабілітації дитини з інвалідністю ( у разі її наявності);
- форма первинної облікової документації № 112-0 «Історія розвитку дитини»;
- психолого – педагогічна характеристика дитини із зазначенням динаміки та якості засвоєння знань під час навчання, підготовлена педагогічним працівником та затверджена керівником відповідного навчального закладу;
- заява батьків, або осіб, які їх замінюють ( заповнюється у ІРЦ )»;
- згода на обробку персональних даних дитини (заповнюється у ІРЦ );
Інформація для батьків та педагогів:
Документи, які потрібні для проведення комплексної оцінки розвитку дитини:
документи, що посвідчують особу батьків (одного з батьків) або законних представників дитини;
свідоцтво про народження дитини;
індивідуальна програма реабілітації дитини з інвалідністю ( у разі її наявності);
форма первинної облікової документації № 112-0 «Історія розвитку дитини»;
психолого – педагогічна характеристика дитини із зазначенням динаміки та якості засвоєння знань під час навчання, підготовлена педагогічним працівником та затверджена керівником відповідного навчального закладу;
заява батьків, або осіб, які їх замінюють ( заповнюється у ІРЦ )»
згода на обробку персональних даних дитини (заповнюється у ІРЦ ).
Що таке інклюзивне навчання?
Поширеною є думка, що інклюзивне навчання – це лише навчання дітей із певними діагнозами, захворюваннями, в тому числі із інвалідністю, у класах загальноосвітніх закладів освіти. Проте ця думка є хибною.
Закон України “Про освіту” визначив поняття особи з особливими освітніми потребами. Це “особа, яка потребує додаткової постійної чи тимчасової підтримки в освітньому процесі з метою забезпечення її права на освіту”.
Тобто до категорії таких осіб можуть підпадати не тільки учні з інвалідністю, а й внутрішньо переміщені особи, діти-біженці та діти, які потребують додаткового та тимчасового захисту, особи, які здобувають спеціалізовану освіту та/або можуть прискорено опанувати зміст навчальних предметів, учні з особливими мовними освітніми потребами (наприклад, ті, які здобувають загальну середню освіту мовами, що не належать до слов’янської групи мов) тощо.
Зараз МОН розробляє чіткий перелік осіб з особливими освітніми потребами.
Кожна школа за своєю філософією повинна бути інклюзивною. Це означає готовність у будь-який час прийняти кожну дитину, прагнучи створити максимально сприятливе середовище для розвитку її потенціалу.
Коли ми говоримо про створення інклюзивного освітнього середовища, ми не маємо на увазі суто відкриття інклюзивних класів або забезпечення архітектурної доступності.
Це і підвищення компетентності педагогічних працівників та руйнування суспільних стереотипів щодо освіти таких дітей. Адже хвороба не дорівнює інвалідності, інвалідність – наявності особливих освітніх потреб (наприклад, особи із серцево-судинними захворюваннями не мають цих потреб), особливі освітні потреби не означають захворювання або інвалідність (наприклад, люди з дислексією).
Інклюзивне навчання полягає в тому, що в звичайному класі вчаться звичайні діти, просто деякі з них вчаться трішечки по-іншому – наприклад, використовуючи шрифт Брайля. Але в такому класі ні в якому разі не має бути відокремлення одних дітей від інших (навіть на рівні риторики). З урахуванням рекомендацій спеціалістів та настільки, наскільки це можливо, у такому класі налагоджується спільне навчання.
Чи не знижується якісь навчання в інклюзивному класі?
Наявність у школі дітей з особливими освітніми потребами підвищує кваліфікацію вчителя та директора. Учитель вчиться бути уважним до цієї дитини. Якщо він навчиться бути уважним до неї, то й почне більш уважно ставитись до інших дітей. Натомість учні, які бачать, що дитина, яка має певні труднощі в навчанні, вчиться краще та старанніше, починають показувати вищі результати в навчанні.
Директор же вивчає нормативну базу щодо облаштування приміщень, медичних показань тощо. Таким чином він розвивається, виходячи за межі суто освіти.
Окрім того, покращується архітектурна доступність школи. А це – пандуси, ліфти, написи шрифтом Брайля тощо – потрібно не тільки для дитини, а й для батьків, гостей школи, вчителів та адміністрації, які теж, до прикладу, можуть пересуватися на інвалідному візку або тимчасово мати складнощі з пересуванням.
Скільки дітей може бути в інклюзивному класі?
Згідно з законом “Про загальну середню освіту”, загалом у класі може бути не більше 30 учнів.
При цьому, згідно з “Порядком організації інклюзивного навчання у загальноосвітніх навчальних закладах” (постанова Кабміну від 15 серпня 2011 р. № 872), учнів “із числа дітей з порушеннями опорно-рухового апарату, затримкою психічного розвитку, зниженим зором чи слухом, легкими інтелектуальними порушеннями тощо” може бути не більше трьох та учнів “із числа дітей сліпих, глухих, з тяжкими порушеннями мовлення, у тому числі з дислексією, розладами спектра аутизму, іншими складними порушеннями розвитку (порушеннями слуху, зору, опорно-рухового апарату в поєднанні з інтелектуальними порушеннями чи затримкою психічного розвитку) або тих, що пересуваються на візках”– не більше двох.
Тобто максимальна кількість таких дітей у класах – три, а в окремих випадках – два.
Скільки вчителів працює в інклюзивному класі?
В інклюзивному класі працюють один учитель та один асистент учителя.
Які обов’язки має асистент вчителя?
Він є асистентом саме вчителя, а не дитини. Це означає, що він не прив’язаний до однієї чи кількох дітей, а працює зі всім класом.
Так, часом дитині з особливими освітніми потребами необхідно приділити більше часу, щоб, наприклад, пояснити завдання, але асистент учителя так само може пояснити щось й іншим учням.
Окрім того, своєю роботою асистент може звільнити більше часу вчителю для пояснень. Наприклад, поки асистент щось роздруковує чи роздає навчальні матеріали, вчитель ще раз роз’яснює тему або ще якось залучає дитину з особливими освітніми потребами до спільної роботи в класі. Адже спільна робота – головна мета інклюзивного навчання.
Чи має бути надбавка вчителю в інклюзивному класі?
Наразі законодавство її не передбачає. “Інструкція про порядок обчислення заробітної плати працівників освіти” (пункт 28, підпункт “в”, Наказу МОН N 102 від 15.04.93) регулює надбавки тільки в спеціалізованих школах та групах.
В Інструкції йдеться саме про групи, а згідно з Наказом МОН N 341 від 10.09.97, “Про нормативи граничної наповнюваності класів, груп, гуртків та нормативи поділу класів на групи при вивченні окремих предметів у середніх закладах освіти”, мінімальна кількість учнів у групі – шість.
Проте в інклюзивних класах не вчаться шість дітей з особливими освітніми потребами. Як ми вже писали, в одному класі їх має бути не більше трьох, а в окремих випадках – не більше двох. Логіка законодавця також у тому, що вчитель в інклюзивному класі має помічника – асистента.
Водночас за рішенням місцевих органів влади таким учителям може бути нарахована надбавка за складність, напруженість у роботі тощо.
Як платиться заробітна платня асистенту вчителя, якщо дитина з особливими освітніми потребами хворіє?
Оскільки асистент учителя не прив’заний до конкретної дитини, у випадку якщо учень з особливими освітніми потребами перебуває на лікарняному, асистент учителя продовжує отримувати зарплатню, як і будь-який учитель.
Заробітна платня асистента вчителя виплачується з освітньої субвенції, оскільки він є педагогічним працівником.
Яким чином будуть навчати вчителів, які працюють в інклюзивних класах?
Навчання вчителів – важливий аспект впровадження інклюзивного навчання. Проте звичайний вчитель не повинен стати спеціальним або психологом чи медиком. Він має розуміти особливості роботи в інклюзивних класах та вміти застосовувати знання на практиці.
Модулі з інклюзії вже інтегровано в курси підвищення кваліфікації в Інститутах післядипломної освіти. Важливо, що такі модулі не мають бути поза загальним контекстом навчання, адже вчитель не працює окремо з дітьми з особливим освітніми потребами.
Зазначимо також, що із набранням чинності нового закону “Про освіту” вчителі повинні підвищувати кваліфікацію щорічно, тож усі вони мають пройти відповідні модулі під час найближчого підвищення кваліфікації.
Окрім того, в законі “Про освіту” зазначено, що вчителі мають право обирати місце підвищення кваліфікації. З 1 січня 2018 року (згідно з законом “Про освіту”) вчителі можуть обирати, де підвищувати кваліфікацію серед установ, що мають акредитовані освітні програми (наразі це виші та ІППО).
Зараз Міністерство освіти і науки розробляє інструмент та створює нормативно-правову базу, аби вчителі могли підвищувати кваліфікації і в інших установах та організаціях. Тоді вчителі отримають ширший вибір, де отримувати знання та вміння, зокрема й з інклюзивного навчання, у межах обов’язкового щорічного підвищення кваліфікації.
Також завдання надавати вчителям методичну підтримку буде в інклюзивних ресурсних центрів, які згідно з прикінцевими положеннями закону “Про освіту”, мають створити до 1 вересня 2018 року в кожному регіоні.
Як правило, тренінги та семінари проводитимуть в обласних ресурсних центрах, але за потреби їх будуть організовувати також у районах і ОТГ.
Що це за ресурсні центри і чим ще вони займатимуться?
Це установи, в які зможуть звернутись батьки дітей віком від 2 до 18 років для здійснення комплексної оцінки дитини, визначення її особливих освітніх потреб та розробки індивідуальної програми розвитку (із зазначенням усіх рекомендацій щодо особливостей навчання) та отримання корекційних та реабілітаційних послуг.
Центри створюються за рішеннями органів місцевого врядування з урахуванням потреб дітей громади із розрахунку 1 центр на 7 тисяч дітей, які проживають в об’єднаній територіальні громаді чи районі, та не більш як на 12 тисяч дітей, які проживають у місті чи районі міста.
Водночас йдеться про всіх дітей, які проживають на певній території, а не тільки про дітей з порушенням розвитку чи з інвалідністю.
Чим це відрізняється від ПМПК?
На відміну від консультантів психолого-медико-педагогічних комісій, працівники інклюзивно-ресурсних центрів зможуть більше часу приділяти саме роботі з дітьми, наданню психолого-педагогічних та корекційно-розвиткових послуг.
Фахівці центрів співпрацюватимуть із закладами освіти, допомогаючи в організації інклюзивного навчання, облаштуванні освітнього середовища. Саме ресурсні центри надаватимуть рекомендації школі щодо особливих освітніх потреб учня, корегуватимуть його індивідуальні програми розвитку протягом періоду навчання та проводитимуть корекційні заняття.
Комплексну оцінку дитини фахівці інклюзивно-ресурсних центрів проводитимуть тільки за бажанням батьків і тільки щодо визначення її особливих освітніх потреб (тобто формування індивідуальної програми розвитку, розроблення корекційних занять тощо), які можуть бути не пов’язані із діагнозом або інвалідністю дитини.
Відрізнятиметься і модель фінансування. Розвитку мережі таких центрів сприятиме виділення коштів державного бюджету, спрямованих на оплату праці працівників та облаштування кабінетів з урахуванням потреб дітей з різними нозологіями.
Також на центри покладатиметься завдання просвітництва. Наприклад, пояснювати суспільству важливість впровадження інклюзивної освіти, тлумачити, що це таке, поширювати ідею толерантності тощо.
Що потрібно, щоб у школі відкрили інклюзивний клас?
Для відкриття інклюзивного класу батькам потрібно звернутись із відповідною заявою до директора школи. Керівник школи погодить відкриття такого класу з місцевим районним управлінням освіти та видасть наказ.